Якщо стисло: дива у футболі трапляються, але рідко…

Два матчі, які почалися паралельно, подарували чимало матеріалу для аналізу. Але весь отой матеріал зводиться до одного висновку: для досягнення результату треба багато працювати, а сподіватися щасливий збіг обставин дещо авантюрно.

У Києві вболівальники «Динамо» чекали від команди явного прогресу порівняно із Суперкубком. Але нічого такого не сталося, бо просто не могло: новий тренер, який працює заледве місяць, не може бути чарівником, і вимагати від нього неможливого — смішно. Отож і постали «блакитно-білі» в тому вигляді, про який говорять «відсутність ігрової стійкості». Перемога над одеситами далася столичним далеко не малою кров’ю: Хацкевич змінив склад, зробив деяку корекцію тактики, втім, надійності на флангах не дуже побільшало, а конструктив у середині поля давав один-єдиний Шепелєв. Він, по суті, й забезпечив своїм результат — одного разу сам забив, іще раз асистував, і якби не Володимир…

Підопічні Бабича відкрили рахунок, до середини першого тайму мали кращий вигляд, але двічі пропустили в необов’язкових ситуаціях, а по перерві не змогли відігратись. І це також закономірність: втративши кількох виконавців основи, «Чорноморець» загалом зумів знайти їм заміну, втім, якраз «загалом» — новачкам (умовним і справжнім) потрібен час, аби звикнути до всього. А часу поки замало.

Натомість «Шахтар» у Полтаві свої три очки здобув доволі солідно. Місцева «Ворскла», як очікувалося багатьма, мала дати бій чемпіону — підсилення у вигляді футболістів і помічника тренера спонукали до того. Втім, у реальності виявилося, що змін у грі полтавців відбулося не так уже у багато: далі ставка на «фізику», довгі паси при атаках і акцент на позиційну гру на своїй половині поля. Така модель дій може бути ефективною за умови, коли ведеш у рахунку. Проте коли програєш, та ще й із різницею в кілька м’ячів, та ще й проти суперника вищого за класом…

Словом, 0:3. І, як учили мудрі, «до праці!»